Частина 2. Діагностика травматичних ушкоджень та захворювань колінного суглоба 2026

Особливості діагностики травм та захворювань колінного суглоба нічим не відрізняються від діагностики патологій інших суглобів. Все починається з запису на консультацію до ортопеда-травматолога.

Частина 2. Діагностика травматичних ушкоджень та захворювань колінного суглоба 2026

Невеликий спойлер. Хотілось би сказати, що у 2026 році нарешті розробили алгоритм ранньої діагностики та профілактики захворювань колінного суглоба, який врятує від артроскопічних втручань та ендопротезування сотні тисяч пацієнтів. Але… Такого алгоритму не існує. Дуже шкода.

Особливості діагностики травм та захворювань колінного суглоба нічим не відрізняються від діагностики патологій інших суглобів. Все починається з запису на консультацію до ортопеда-травматолога. Саме з консультації ортопеда-травматолога починається правильна та адекватна діагностика. Не з призначення самому собі рентгенографії, УЗД, КТ чи МРТ, а саме з візиту до лікаря.

Звісно, це не стосується гострої травми – перелому, вивиху, повного розриву зв’язок або підозри на їх наявність. При гострій травмі все починається з іммобілізації пошкодженого суглоба,  швидкої допомоги та приймального відділення лікарні. Або травмпункту, огляду лікарем та призначення рентгенографії. Про гостру травму ми поговоримо пізніше, у наступних матеріалах. Цього разу наша розповідь про пацієнта, який прийшов на заплановану заздалегідь консультацію до ортопеда-травматолога своїми ногами або на милицях зі скаргами на біль у коліні, скутість рухів чи відчуття нестабільності.

Чому перед призначенням апаратного обстеження колінного суглоба необхідно звернутися до ортопеда-травматолога?

Звернення до ортопеда-травматолога перед проведенням будь-якого апаратного обстеження колінного суглоба є обов'язковим кроком, оскільки тільки профільний лікар може визначити клінічну картину, сформувати правильне направлення та підібрати саме той метод діагностики, який потрібен у вашому випадку. Самостійне призначення обстежень часто призводить до марної трати часу та коштів.

Існує кілька ключових причин, чому огляд лікаря має передувати апаратній діагностиці:

1. Вибір правильного методу обстеження

Коліно - це складний механізм, що складається з кісток, хрящів, менісків, зв'язок, м’язів та синовіальної оболонки. Жоден апаратний метод не є універсальним:

• МРТ є «золотим стандартом» для оцінки м'яких тканин та внутрішньокісткових структур (зовнішні та внутрішні розриви менісків, ушкодження зв'язок, набряк кісткового мозку, звуження чи тромбоз судин при асептичному некрозі т. щ.).
• Рентгенографія необхідна для оцінки кісткових структур, виявлення переломів, а також для точного визначення стадії артрозу (гонартрозу).
• УЗД чудово підходить для динамічного огляду, оцінки стадії запалення, ушкодження зв'язок та наявності зайвої рідини (синовіту) чи кісти Бейкера з її каналами.
• КТ призначають при складних кісткових травмах або підозрі на специфічні патології (наприклад, хондрокальциноз, багатоуламкові переломи з ушкодженням суглобових поверхонь, підготовка до індивідуального ендопротезування – саме за КТ виготовляють 3D – модель для складного індивідуального ендопротезування. Про це ми поговоримо у наступних матеріалах).

Ортопед-травматолог під час клінічних тестів та збору анамнезу  розуміє, яка саме структура, ймовірно, пошкоджена, і направляє саме на той тип дослідження, що покаже проблему найчіткіше та максимально достовірно.

2. Проведення мануальних (клінічних) тестів пошкоджень структур колінного суглоба 

Лікар проводить пальпацію, оцінює стабільність суглоба, об'єм пасивних та активних рухів за допомогою спеціальних ортопедичних тестів (наприклад, на ушкодження хрестоподібних зв'язок чи менісків). Апаратне дослідження є наступним інструментом, який підтверджує або спростовує припущення лікаря.

Невеликий відступ для розуміння суті обстеження перед призначенням апаратних методів діагностики. Мануальні тести стабільності колінного суглоба - це спеціальні рухи, які лікар або реабілітолог робить руками, щоб перевірити цілісність зв'язок коліна.

Мануальні тести стабільності колінного суглоба

Основні тести для оцінки стабільності

• Тест Лахмана (Lachman test): Визначає стан передньої хрестоподібної зв'язки (ПХЗ). Коліно згинають приблизно на 20–30 градусів, однією рукою фіксують стегно, а іншою тягнуть гомілку вперед. Якщо гомілка занадто сильно зміщується вперед без чіткого зупиняючого бар'єра, це вказує на Ушкодження ПХЗ.
• Передній висувний тест (Anterior drawer test): Також перевіряє передню хрестоподібну зв'язку. Пацієнт лежить на спині з зігнутим під кутом 90 градусів коліном. Лікар тягне гомілку на себе. Надмірний рух свідчить про розрив ПХЗ.
• Задній висувний тест (Posterior drawer test): Оцінює задню хрестоподібну зв'язку (ЗХЗ). Положення аналогічне попередньому тесту, але лікар штовхає гомілку назад. Зміщення гомілки назад означає слабкість або розрив ЗХЗ.
• Варус- і вальгус- тести (Varus / Valgus stress tests): Перевіряють бічні (колатеральні) зв'язки. При вальгусному тесті тиск спрямований зсередини назовні (для перевірки медіальної зв'язки), при варусному - ззовні всередину (для латеральної зв'язки). Збільшення рухливості суглоба або біль вказує на розтягнення чи розрив.

3. Лікування людини, а не «знімка»

Досить часто результати МРТ або рентгену показують вікові чи дегенеративні зміни (наприклад, хондроматоз, початковий артроз або застарілі мікророзриви зв'язок), які є випадковою знахідкою і взагалі не викликають наявного болю. І навпаки - на ранніх стадіях серйозних запальних чи ревматичних процесів, асептичного некрозу виростків знімок може бути ідеальним, тоді як пацієнт страждає від сильного болю. Лікар порівнює скарги пацієнта  та анамнез із тим, що видно на знімках та призначає додаткові обстеження.

 4. Диференційна діагностика

Біль у коліні не завжди пов'язаний із травмою чи захворюванням суглоба. Він може бути відображеним (наприклад, через проблеми в кульшовому суглобі чи поперековому відділі хребта) або викликаним системними захворюваннями (подагра, ревматоїдний артрит, інфекційні процеси). Ортопед-травматолог допоможе розібратися, чи потрібні вам додаткові лабораторні аналізи або консультація суміжних спеціалістів (наприклад, ревматолога або вертебролога (невролога)).

Іррадіація болю в коліно з тазу та поперекового відділу хребта — це поширений клінічний симптом, при якому справжня проблема розташована у нижній частині спини або тазовому поясі, але больовий імпульс по нервових волокнах чи м'язових ланцюгах «віддає» у колінний суглоб. У таких випадках саме коліно зазвичай є здоровим, а біль у ньому не посилюється під час пасивного згинання чи розгинання.

Головні причини іррадіації болю:

1. Компресія нервових корінців (Радикулопатія):

• Ураження сегментів L3–L4: Нервові корінці цього рівня іннервують передню та внутрішню поверхню стегна і коліна. При грижах чи протрузіях дисків виникає так званий відбитий біль.
• Ішіас (Люмбоішалгія): Защемлення сідничного нерва (рівні L4–S1). Біль поширюється від попереку через сідницю по задній або бічній поверхні ноги прямо до коліна та стопи.

2. Патології тазу та кульшового суглоба:

• Коксартроз (артроз кульшового суглоба): Дегенеративні зміни у самому стегні дуже часто маскуються під біль у коліні (особливо по внутрішній стороні).
• Сакроілеїт: Запалення або дисфункція крижово-клубового зчленування (де хребет з'єднується з тазом) викликає глибокий біль у сідниці, що іррадіює в стегно та коліно.
• Синдром грушоподібного м'яза: Спазмований м'яз у тазу стискає сідничний нерв, що провокує простріли по всій нозі.

3. Біомеханічні порушення та м'язовий дисбаланс:

• Перекіс тазу або сколіоз: Нерівномірний розподіл ваги змушує м'язи попереку та стегон працювати в режимі перевантаження.
• Дисфункція м'язів: Гіперактивність розгиначів попереку послаблює сідничні м'язи, через що змінюється стабільність тазу та виникає компенсаторне навантаження на коліно.

 5. Інфекційні та аутоімунні патології колінного суглоба

Існує декілька патологічних станів (наприклад: синовіти різної етіології, ревматоїдний та інфекційний  артрити, бурсит, подагра, системний червоний вовчак, Хвороба Бехтерева, псоріатичний артрит) при яких апаратна діагностика може констатувати тільки фізичні зміни суглобових структур, але визначити причину цих змін може тільки лабораторна діагностика да досвідчений ортопед-травматолог за підтримки суміжних спеціалістів. Оскільки колінний суглоб є великим опорним суглобом, його ізольоване або системне ураження вимагає комплексного скринінгу. Часто, під маскою артриту можуть ховатися різні системні хвороби.

Інфекційні та аутоімунні патології колінного суглоба, особливості діагностики

Особливості лабораторної діагностики аутоімунних та інфекційних захворювань колінного суглоба полягають у поєднанні визначення загальнозапальних маркерів крові, виявленні специфічних збудників та аутоантитіл, та аналізі синовіальної (суглобової) рідини для диференціації від неімунних патологій.

1. Неспецифічні маркери запалення (Гостра фаза)

Ці показники вказують на наявність та активність запального процесу, але не називають його точну причину:

• С-реактивний білок (СРБ / CRP): Найчутливіший маркер гострої фази запалення. Допомагає оцінити ступінь активності процесу та ефективність лікування.
• Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ / ESR): Підвищується при хронічних аутоімунних процесах.
• Загальний аналіз крові (ЗАК): Часто виявляє нормохромну анемію (анемію хронічного запалення), лейкоцитоз або тромбоцитоз у період загострення.

2. Специфічні аутоантитіла (Диференціальна діагностика)

Лабораторні тести дозволяють встановити конкретний діагноз за наявності імунологічних маркерів:

3. Дослідження синовіальної рідини (Пункція коліна)

Оскільки колінний суглоб легко доступний для пункції, аналіз суглобової рідини є золотим стандартом діагностики для виключення інфекцій та подагри:

• Цитоз (кількість лейкоцитів): При аутоімунних артритах рідина має запальний характер (лейкоцити > 2 000–50 000/мкл з переважанням нейтрофілів), але вона прозора або злегка каламутна, на відміну від гнійного септичного артриту.
• Мікроскопія на кристали: Проводиться обов'язково, щоб виключити подагру (кристали урату натрію) або псевдоподагру (пірофосфат кальцію).
• Посів рідини: Для виключення бактеріальної інфекції суглоба.

4. Додаткові імунологічні тести

• Циркулюючі імунні комплекси (ЦІК): Оцінюють ступінь активності процесу та ризик системних ускладнень (васкулітів).
• Антитіла до модифікованого цитрулінованого віментину (anti-MCV): Додатковий високочутливий аналіз для раннього виявлення ревматоїдного артриту.

Отже, підбиваючи підсумки можна зробити висновки: консультація ортопеда-травматолога перед призначенням апаратних та лабораторних досліджень необхідна для того, щоб поставити попередній клінічний діагноз, точно визначити зону та правильний метод дослідження, уникаючи зайвих витрат пацієнта та марного променевого навантаження. Апаратна та лабораторна діагностика є лише допоміжним інструментом, а не самостійним методом встановлення діагнозу. Призначення апаратної діагностики без консультації профільного спеціаліста часто призводить до помилок з кількох ключових причин:

1. Вибір правильного методу (МРТ чи КТ)

КТ та МРТ візуалізують абсолютно різні типи тканин:

• МРТ (магнітно-резонансна томографія) ідеально підходить для обстеження м'яких тканин: зв'язок, сухожилків, хрящів, менісків та м'язів.
• КТ (комп'ютерна томографія) є незамінною для детальної оцінки структури кісток, виявлення складних багатоуламкових переломів та оцінки стану суглобових поверхонь. Тільки ортопед-травматолог під час фізикального огляду та спеціальних тестів може зрозуміти, яка саме структура суглоба чи кінцівки ймовірно пошкоджена, і спрямувати на потрібний тип дослідження.

2. Точне визначення зони та параметрів обстеження

Пацієнт не завжди може правильно визначити джерело болю. Наприклад, біль у коліні може бути проекційним болем через патологію кульшового суглоба чи суглобів тазу, а біль у всій нижній кінцівці - наслідком защемлення корінця у поперековому відділі хребта. Лікар визначає конкретну анатомічну ділянку обстеження. Крім того, він вказує специфічні параметри для діагноста: чи потрібне введення контрастної речовини, у яких саме проекціях або режимах важливо зробити зрізи.

3. Виключення протипоказань

Обидва методи мають серйозні обмеження:

• Для МРТ: наявність металевих імплантів, кардіостимуляторів, осколків чи електронних пристроїв в тілі.
• Для КТ: оскільки метод пов'язаний із рентгенівським опроміненням, його з обережністю призначають дітям і він протипоказаний вагітним жінкам (для них безпечнішим є МРТ). Наявність хронічних хвороб нирок, крові та алергічного анамнезу можуть стати протипоказанням до КТ з контрастом.

4. Економія часу та коштів

Самостійне рішення «піти зробити МРТ всього тіла або суглоба» часто призводить до того, що пацієнт робить не те обстеження, не тієї зони, або з недостатньою роздільною здатністю (наприклад, на низькопольному апараті, де не видно дрібних розривів зв'язок та менісків). У результаті доводиться платити двічі та повторно проходити процедуру.  А у разі КТ – отримувати додаткову дозу опромінення.

Лікар лікує не «знімок КТ/МРТ», а конкретну людину, тому результати сканування мають сенс лише тоді, коли вони повністю зіставлені зі скаргами пацієнта, анамнезом та результатами очного огляду на прийомі.

У наступних матеріалах ми детально розглянемо всі найрозповсюдженіші патології колінного суглоба. Від травматичних ушкоджень менісків та зв'язок, як самої розповсюдженої проблеми, до екзотичних та рідкісних патологій на кшталт розсікаючого остеохондриту, синдрому медіопателярної складки та синовіального хондроматозу у проекції сучасних підходів до діагностики та лікування. Слідкуйте за нашими публікаціями.

Інші матеріали