Сучасні тенденції металоостеосинтезу довгих трубчастих кісток. Накісткові пластини LCP vs інтрамедулярні стержні нового покоління.

У даному матеріалі ми хочемо зробити невеликий огляд сучасних накісткових та внутрішньокісткових імплантатів – пластин та стержнів, які використовуються при фіксації переломів довгих трубчастих кісток кінцівок

Сучасні тенденції металоостеосинтезу довгих трубчастих кісток. Накісткові пластини LCP vs інтрамедулярні стержні нового покоління.

Огляд матеріалів з відкритих джерел. Спеціально для проекту «Травматологія та фармакологія: точки дотику» за підтримки к.м.н. Юрій Літун

Про особливості  остеосинтезу або металоостеосинтезу (МОС) у лікуванні переломів кісток ми детально писали у нашому огляді Металоостеосинтез. У ньому ми розглядали види, переваги та недоліки сучасних методів фіксації переломів кісток металевими фіксаторами: пластинами, стержнями, апаратами зовнішньої фіксації, шпицями та гвинтами.

У даному матеріалі ми хочемо зробити невеликий огляд сучасних накісткових та внутрішньокісткових імплантатів – пластин та стержнів, які використовуються при фіксації переломів довгих трубчастих кісток кінцівок, як то: плечової кістки, кісток передпліччя, стегна та гомілки, в залежності від розташування лінії перелому та функціональних переваг того чи іншого методу фіксації.

1. Пластина 5.0 ChLP плечова дистальна Y-подібна (Locking Compression Plates (LCP)) 2. Стержень для плеча реконструктивний (титан) 3. Пластина для проксимального відділу плечової кістки типу «філос» (Locking Compression Plates (LCP). Всі фіксатори польського виробника імлпантів та інструментів ChMsp. zo.o. офіційним представником якого в Україні є ТОВ «ХМ»

Почнемо, мабуть, з класифікації переломів (від неї, в великій мірі, залежить вибір імплантів) та актуальності теми.

Про класифікацію переломів ми вже писали в попередніх матеріалах, тому згадаємо її коротко

Переломи поділяються.

В залежності від пошкодження шкіри (м’яких тканити):

• закриті - часткове або повне порушення цілісності кістки без пошкодження шкірних покровів у проекції перелому
• відкриті - часткове або повне порушення цілісності кістки з одночасним пошкодженням шкірних покровів у проекції перелому

На рентгенограмах, що приведено нижче, візуалізовано деякі типи переломів

1. Поперечний перелом діафізу великогомілкової кістки 2. Компресійний веретеноподібний перелом зап'ястка 3. Перелом (відривний) обох кісточок 4. Перелом дистального відділу променевої кістки по типу "зеленої гілки" 5. Уламковий перелом діафізу стегнової кістки з кутовою деформацією та укороченням 6. Косий перелом стегнової кістки в її середній частині із наявністю повітря в м'яких тканинах і сторонніх металевих предметів 7. Косий багатоуламковий дистальний перелом стегна 8. Сегментарний (багатоуламковий) перелом стегна 9. Спіральний перелом великогомілкової та малогомілкової кісток

У 1996 р. АO (Arbeitsgemeinschaft für Osteosynthesefragen - швейцарське товариство ортопедичних хірургів) та ОТА (Orthopedic Trauma Association американська асоціація ортопедичних хірургів) погодилися уніфікувати принципи кодування переломів, щоб класифікувати всі переломи, які можуть статися у скелеті людини. Ця робота знайшла своє відображення у першому компендіумі, опублікованому в 1996 році.

Крім того, АО спільно з ОТА було прийнято рішення щодо подальшого вдосконалення класифікації протягом 10 років, результатом чого став перегляд 2007 року. У 2018 році було проведено черговий перегляд класифікації переломів та вивихів.

Неповний класифікатор переломів від АО

Навіщо взагалі вигадали ці класифікації? Як писали вище, класифікація є по суті кодованим діагнозом, що дає змогу вибрати метод лікування чи спосіб остеосинтезу. На кожен вид перелому у ортопедів-травматологів всього світу розроблені алгоритми діагностики та лікування, вибору імплатнів, особливостей післяопераційного ведення та реабілітаці, прогнозування можливих ускладнень. Звісно, для пацієнтів ті класифікації мало про що кажуть і забивати ними голову ми не будемо. Кому цікаво, можна докладніше почитати на Вікіпедії Класифікації переломів і вивихів AO/OTA

Ще декілька слів про тему публікації

Перелом (fractura) – порушення цілісності кістки, що спричинене механічною (зовнішні деструктивні фактори) дією або патологічними процесами у кістці та організмі в цілому (пухлина та їх метастази, асептичні та септичні процеси, аневризмальні розростання, стресові переломи, остеопороз, вроджені патології кісткової та сполучної тканини).

Розрізняють довгі (саме про них піде мова в публікації), короткі та плоскі кістки.

Довга кістка має два кінці (епіфізи), тіло (діафіз) та перехідну частину між ними – метафіз. Ділянки на кістці, до яких прикріпляються сухожилки м'язів, називаються апофізами. Діафіз утворюють компактні пластини. Всередині діафізу знаходиться кістково-мозковий канал, у якому знаходяться артерії, що живлять кістку. Епіфізи представлені губчастою кісткою, а зовнішня та внутрішня поверхні покриті пластинчастою кісткою. Епіфізи покриті гіаліновим хрящем і беруть участь в утворенні суглоба. У дитячому віці епіфіз розмежовується з метафізом хрящовою ростковою пластиною – зоною росту, за рахунок якої кістки ростуть в довжину. Саме у дітей в період росту існують унікальні переломи – т. з. переломи в зоні росту, або ще їх називають остеоепіфізіоліз.

Зовнішня поверхня кістки покрита окістям, за рахунок якого кістки ростуть в товщину. Внутрішня поверхня покрита ендоостом (середкістя). Окістя в дитячому віці товсте і міцне, побудоване з зовнішнього фіброзного і внутрішнього клітинного шарів. З віком окістя втрачає своє первинне призначення і потоншується до плівки.

1. Відділи довгої трубчастої кістки, ліворуч (1 - діафіз, 2 - метафізи, 3 -епіфізи, 4 - апофізи). 2. Зони росту кісток у дітей, праворуч. 3. Остеоепіфізіоліз дистальної частини променевої кістки (тип ІІ по Салтеру-Гаррісу) на рентгенограмах в прямій та бічній проекціях. Інші назви - перелом зони росту; остеоепіфізіоліз; перелом Салтера-Гарріса

На цьому вважаємо вступ закінченим і переходимо до основної частини нашої публікації.

Задовго до створення АО було помічено, що переломи мають колосальний потенціал самостійного зрощення, але без лікарського втручання воно зазвичай відбувається неправильно або не відбувається взагалі. У подібній ситуації рухова та опороздатна функція кінцівки значно страждають. Отже, оперативне втручання з самих перших спроб остеосинтезу полягало у відновленні анатомії і збереженні досягнутої репозиції з використанням зовнішнього (а потім і внутрішнього) фіксатора. Однак подібні оперативні маніпуляції часто приводили до тривалої іммобілізації суглобів, прилеглих до травмованої ділянки, що тягнуло за собою порушення трофіки, дистрофію м’язів кінцівки та розвиток контрактур прилеглих суглобів.

Хірурги Міжнародної Асоціації Остеосинтезу (АО) у співпраці з ортопедами-травматологами інших асоціацій для усунення цих проблем розробили перші принципи накісткового остеосинтезу. Анатомічна репозиція ("зубець в зубець")

• Жорстка стабільна фіксація.
• Збереження кровопостачання.
• Ранні активні рухи.

Наступні 30 років роботи АО привели до висновків, що анатомічна репозиція «зубець в зубець» не завжди виправдана, часто досить зберегти функціональність, тобто, зберегти довжину сегмента, позбутися кутової деформації та ротаційного зміщення. Було змінено підхід до жорсткої фіксації, пріоритетним став акцент на стабільність. Стабільність може бути абсолютною, до неї і відноситься репозиція «зубець в зубець», коли зрощення відбувається за первинним типом, без утворення кісткової мозолі. Також стабільність може бути відносною (еластична фіксація), при цьому зрощення відбувається з формуванням періостального кісткового мозолю. Виходячи з цього, вже до середини 90-х років принципи АО формувалися наступним чином:

• Функціональна репозиція.
• Стабільна фіксація.
• Збереження кровопостачання.
• Ранні активні рухи.

У цьому еволюція принципів АО, звісно, не зупинилася. В останні два десятиліття хірурги зосередилися на розумінні біології перелому, принципах репаративної регенерації - найважливішому факторі благополучного зрощення переломів та відновлення функцій. Збереження цілісності тканин, що оточують перелом, ранні навантаження на ці тканини значно збільшують шанси на його зрощення та відновлення функції кінцівки.

Враховуючи всі ці фактори, АО розробила сучасні принципи:

• Збереження кровопостачання.
• Анатомічна репозиція.
• Стабільна фіксація.
• Ранні активні рухи.

Виділяючи турботу про кровопостачання і м'які тканини, АО ще раз підкреслює, що найбільше значення зараз приділяється біології як першорядному фактору гарного загоєння перелому (поза відривом від інших методів).

У світлі змін принципів розробили безліч нових імплантів, відповідних їм. Найвідоміші з них, що зарекомендували себе у світі стабільної фіксації та дотримання принципів збереження кровопостачання, функціональної репозиції та ранньої активації рухів є інтрамедулярні анатомічні блоковані стержні другого покоління та пластини з кутовою стабільністю - Locking Compression Plates (LCP), саме про них буде йти мова у нашій публікації.

Невеликий спойлер. Стабільність остеосинтезу сучасних імплантів досягається за рахунок їх анатомічності, удосконалення методів введення та фіксації з мінімальним пошкодження судин та м’яких тканин. Стаття містить загальну інформацію щодо застосування системи LCP та інтрамедулярних стержнів нових поколінь, яка може бути корисна хірургам без великого досвіду використання імплантатів родини LCP та PFNA.

У зв'язку з високими показниками ускладнень при консервативному лікуванні переломів довгих трубчастих кісток, про які ми писали вище, основним методом (за кількома винятками) стало оперативне лікування. Воно включає в себе варіанти інтрамедулярної фіксації (intramedullary nailing – IMN), позаосередковий компресійно-дистракційний остеосинтез (external fixation), відкриту та/або малоінвазивну репозицію з внутрішньою фіксацією (open reduction internal fixation – ORIF) при накістковому остеосинтезі пластин. Саме тому, сучасна травматологія має на увазі еволюцію не тільки техніки остеосинтезу, але й самих металофіксаторів.

Століття тому було введено так звані «звичайні» пластини, які вірою і правдою служили меті забезпечення стабільності перелому. Ці системи в історичному аспекті називають першим поколінням пластин (Generation 1 – G1). Згодом, з метою вирішення питання про фіксацію остеопорозних кісток, хірургія яких має свої особливості, введені пластини з кутовою стабільністю (locking compression plate - LCP), з моноаксіальною або поліаксіальною технологією блокування гвинтів, що є другим поколінням (G2). Майже водночас (кінець 30-х років минулого століття) молодий лікар Герхард Кюнчер опублікував свою першу роботу з остеосинтезу переломів шийки стегна інтрамедулярним цвяхом. Роки досліджень, проб і помилок перетворили стержень Герхарда Кюнчера на високотехнологічний продукт сучасної ортопедії-травматології, який став невід'ємною частиною лікування переломів довгих трубчастих кісток різної локалізації.

Сьогодні хірург під час операції може реалізувати різні завдання наявними на даний момент металофіксаторами. Наприклад, виконати міжуламкову компресію на пластині або стержні, використовувати гвинти в різних проекціях для додаткової стабілізації, захисту від згинаючих, ротаційних та вириваючих зусиль.

Імплантати вибору – МОС переломів в одній локалізації та одного типу залежно від кваліфікації хірурга можна виконати за допомогою пластини чи стержня

На малюнку. Ліворуч - 7,0ChLP пластина для виростків стегна. Призначена для стабілізації дистального відділу стегнової кістки. Форма пластини повторює анатомічну форму стегнової кістки. Змінний кут фіксації гвинтів у діафізній частині пластини забезпечує більш надійну фіксацію. Пластина більш тонка у своїй виростковій частині. Широкий діапазон довжин пластин, а також правий/лівий варіант дозволяють оптимально підбирати імплантат щодо характеру перелому. Показання до застосування: багатоуламкові переломи дистального відділу стегнової кістки і переломи, що поширюються на діафіз кістки; як заміна методу фіксації при неправильному або відсутньому кістковому зрощенні.

Праворуч - Стержень виростковий ретроградний для стегнової кістки розроблений для лікування переломів дистального мета-епіфізу стегнової кістки, звертаючи особливу увагу на надвиросткові переломи. Стрижень також застосовується для МОС патологічних переломів. Його перевага - це можливість лікування діафізарних переломів стегнової кістки з встановленим раніше ендпротезом кульшового або колінного суглобів. Дизайн стержня та призначені йому блокуючі елементи забезпечує ефективну стабілізацію переломів, використовуючи різні методи блокування.

Ще один приклад імплантатів вибору

Ліворуч. 5.0 ChLP LCP пластина для плечової кістки - Блокована пластина для плечової кістки призначена для лікування переломів проксимального відділу плечової кістки. Пластина входить до складу системи блокованих пластин ChLP, розробленої фірмою ChM. Пластина призначена для лікування: переломів проксимального відділу плечової кістки та значних переломів до діафіза плечової кістки, переломів з вивихом, переломів остеопенічної кістки, остеотомії, неправильних зрощень та за відсутності зрощення. Праворуч. CHARFIX2 стержень для плечової кістки. Стержень нового покоління, що поєднує риси реконструктивного та компресійного стержнів. Збільшення кількості отворів, їх переміщення до кінців стержня, а також можливість введення блокуючих елементів не тільки перпердикулярно до осі стержня, значно розширює спектр показань застосування імплантатів. Показання: діафізарні переломи плечової кістки; переломи проксимальної частини плечової кістки; патологічні переломи; хибні суглоби; неповне зрощення чи відсутність зрощення після лікування іншими методами.

Технології LCP дають змогу зробити пластину опорною, коли необхідно мінімізувати осьове навантаження. Можливо застосувати принцип стягування або створити мостоподібну фіксацію при лікуванні хворих з багатоуламковими або роздробленими переломами. Застосовуючи вищевказані техніки, можна досягти консолідації перелому через утворення кісткової мозолі (вторинне зрощення), завдяки відносної стабільності, або без утворення кісткової мозолі (первинне зрощення), завдяки абсолютній стабільності.

Однак зараз стає зрозуміло: висока жорсткість, яку створює конструкція блокованих пластин і стержнів, обмежує міжфрагментарну мікрорухливість і, отже, утворення кісткової мозолі, навіть якщо виконані всі вимоги та умови для остеосинтезу. У концепції біологічного остеосинтезу при переломах діафізів довгих трубчастих кісток проблемою №1 є аксіальна динамізація, міжуламкова рухливість. Дослідження доводять, що контрольована аксіальна динамізація може покращити вторинну консолідацію перелому через формування кісткової мозолі. Так, 1 мм аксіальної динамізації сприяє прискоренню зрощення перелому вдвічі порівняно з абсолютно ригідною конструкцією. На сьогоднішній день проводиться велика кількість досліджень біомеханіки аксіальної динамізації, зниження жорсткості конструкції остеосинтезу пластинами та стержнями, ведеться пошук способів досягнення зазначених умов.

Спираючись на ці результати, можливо, з точки зору біомеханіки, обґрунтувати використання більш довгих пластин, збільшення робочої довжини пластини. Гвинти, розташовані далі від місця перелому, мають меншу напругу. Але загальна жорсткість конструкції при цьому не змінюється. До того ж залишається відкритим питання про зменшення зрізаючих зусиль з подовженням пластини. Суперечливість результатів різних досліджень, неоднозначні результати можуть говорити про те, що покоління G2 металофіксаторів не здатне вирішити всі сучасні проблеми кісткового остеосинтезу. Саме тому паралельно з еволюцією пластин проходить еволюція стержнів, які можуть вирішити частину поставлених завдань вже зараз.

LCP пластини для плечової кістки

Стабільність остеосинтезу при використанні сучасних імплантатів досягається не за рахунок притискання пластини до кістки гвинтами і створення великого тертя між гвинтами та пластиною між пластиною і кісткою, а за рахунок блокування гвинтів у пластині. Ефект блокування досягається заклинюванням конічного різьблення головки гвинта в різьбленні отвору пластини. Це дозволяє повністю виключити тиск пластини на кістку при значному підвищенні стабільності фіксації. Внаслідок блокування збільшується кутова стабільність гвинтів та стійкість конструкції до згинальних, ротаційних та осьових навантажень. Стабільність даної конструкції значно меншою мірою залежить від стану кісткової тканини і контакту між пластиною і кісткою, тому чіткого моделювання пластини не потрібно. Так як блокування гвинтів не створює компресії між пластиною і кісткою, окістя піддається меншій травматизації і зберігається кровопостачання кістки.

LCP пластина для великогомілкової кістки з навігаційною системою різних виробників

Пластини з кутовою стабільністю LCP від ​​ChM – це сучасне покоління пластин, що потребують адаптованої хірургічної техніки та нового мислення щодо загальноприйнятих концепцій остеосинтезу.

Клінічний приклад ускладнення та його лікування

7,0ChLP пластини для діафізу стегнової кістки. Область застосування: багатоуламкові переломи діафізу стегнової кістки, зміна фіксаторів при незрощенні або споільненому зрощенні. На знімку (ліворуч): деваскуляризований фрагмент діафіза стегнової кістки з незрощенням (формуванням атрофічного хибного суглоба). Видалення пластини та заміна фіксатора на інтрамедулярний сержень (праворучь)

Незважаючи на відносні переваги інтрамедулярної фіксації, кістковий остеосинтез залишається одним із найчастіших варіантів лікування, особливо при метафізарних, метафізарно-діафізарних переломах. Зміщення після інтрамедулярного остеосинтезу цих зон часто зустрічається у зв'язку з нестачею ендоосту в місці перелому, а кілька досліджень показують і високу частоту незрощення порівняно з накістковим остеосинтезом. Проте відкрита репозиція із внутрішньою фіксацією теж має низку недоліків. Широкий доступ до перелому для візуалізації та репозиції уламків ушкоджує навколишні м'які тканини, порушує й без того пошкоджене через перелом кровопостачання кістки. Таке втручання викликає девіталізацію уламків, що веде до уповільнення зрощення та, можливо, до незрощення перелому. Крім того, широкий доступ показав високу частоту ускладнень з боку операційної рани, включаючи: розходження її країв, повношаровий некроз тканин, інфекцію м’яких тканин та остеомієліту.

Перераховані вище ускладнення вимагають проведення тривалого курсу антибіотикотерапії, ревізійних втручаннь з метою дебридменту, які можуть призвести до втрати кінцівки. На сьогоднішній день спроби усунення цих проблем актуальні через високу частоту переломів довгих трубчастих кісток. Так, переломи тіла великогомілкової кістки є одними з найчастіших переломів довгих трубчастих кісток, із захворюваністю від 17 до 22 на 100 тис. осіб щорічно. Переломи стегнової кістки, що найчастіше є наслідками високоенергетичних травм, зустрічаються від 9,9 до 12 на 100 тис. осіб на рік. Переломи плечової кістки становлять 7-8% всіх переломів у дорослих, їх частота збільшується з віком. А переломи кісток передпліччя зустрічаються у 2,72 на 100 тис. осіб на рік.

Декілька слів про наболіле - ускладнення при остеосинетзі та переломах

Серйозні ускладнення переломів є нечастими, але можуть загрожувати життю, ставити під загрозу функціонування кінцівки, або викликати постійну дисфункцію як в пошкодженій кінцівці та і в усьому організмі. Ризик ускладнень високий при відкритих (які сприяють розвитку інфекції) та багатоуламкових переломах, при пошкодженні кровоносних судин, перфузії тканин та/або нервів. Закриті переломи, які не уражають кровоносні судини або нерви, особливо ті, які швидко були проліковані, найімовірніше не призводять до серйозних ускладнень.

Гострі ускладнення (пов'язані з травмою) включають наступне:

Кровотеча. Кровотеча супроводжує всі переломи (та травми м’яких тканин). У рідкісних випадках внутрішня або зовнішня кровотеча є досить тяжкою і здатна спричинити геморагічний шок (наприклад, при переломах кісток тазу, стегна та масивних багатоуламкових відкритих переломах).

Ушкодження судин. Деякі відкриті переломи порушують функціонування кровоносних судин. Деякі закриті переломи, зокрема зміщений назад надвиростковий перелом плечової кістки, здатні порушувати цілісність судинної системи в достатній мірі, щоб спричинити ішемію дистальних відділів кінцівки; таке пошкодження судин може бути клінічно прихованим і виявлятися через кілька годин після травми.

Ураження нервів. Пошкодження нервів може виникнути при їх розтягненні зміщеними фрагментами переламаної кістки, гематомою при травмі тупим предметом, уламками кісток при важкій роздавленій травмі або при їх розриві гострими уламками кістки. При здавленні нерва гематомою (нейропраксія), провідність нервів блокується, але нерв при цьому не розривається. Нейропраксія викликає тимчасову моторну та (або) сенсорну недостатність; неврологічна функція відновлюється повністю приблизно через 6–8 тижнів. Коли нерви роздроблюються (так званий аксонотмезис), аксон травмується, а мієлінова оболонка - ні. Ця травма важча, ніж нейропраксія. Залежно від ступеня ураження, нерв може регенеруватися протягом кількох тижнів або років. Як правило, нерви розриваються (цнейротмезис, або повний анатомічний розрив нерва) при відкритих травмах. Розірвані нерви не загоюються спонтанно і можуть потребувати хірургічного втручання.

Тромбоемболія легеневої артерії. У пацієнтів з переломами стегна або тазу існує високий ризик тромбоемболії легеневої артерії. Тромбоемболія легеневої артерії є найпоширенішим летальним ускладненням серйозних переломів кісток стегна або тазу. Це ускладнення вимагає ретельного контролю та профілактики!

Жирова тромбоемболія. При переломах довгих кісток (найчастіше переломи стегнової кістки) в кров може вивільнятися жир (та інший вміст кісткового мозку), що може викликати жирову емболію судин легенів та спричинювати тромбоемболію легеневої артерії з ускладненнями з боку дихальної системи.

Компартмент-синдром. Тиск у тканинах збільшується в закритому фасціальному просторі, що порушує кровопостачання та знижує тканинну перфузію. Часто роздавлені травми або переломи з великою кількістю уламків є поширеною причиною підвищення тиску у тканинах та розвитку набряку. Такий ризик є досить високим при переломах передпліччя з ураженням променевої та ліктьової кісток, переломах верхньої суглобової поверхні великогомілкової кістки (переломи проксимальних ділянок великогомілкової кістки, що простягаються у суглобовий простір), або багатоуламкових переломах діафізу великогомілкової кістки. Нелікований компартмент-синдром може призвести до рабдоміолізу, гіперкаліємії та інфекції. Протягом тривалого часу він також може викликати котрактури, зниження чутливості та параліч. Компартмент-синдром може загрожувати життєздатності кінцівки (може знадобитися ампутація кінцівки).

Інфекція. При будь-якому переломі може розвинутися інфекція, але ризик найвищий при відкритих переломах або тих, для лікування яких проводилося хірургічне втручання. Гостра інфекція може призвести до розвитку остеомієліту, який може важко піддаватися лікуванню.

Довгострокові ускладнення переломів при консервативних та оперативних методах лікування включають наступне:

Нестабільність. Різні переломи можуть призвести до нестабільності суглобів. Нестабільність може призвести до втрати працездатності та підвищити ризик розвитку остеоартриту.

Скутість і скорочення діапазону рухів у суглобах (контрактури). Переломи, які уражають суглоби, як правило, порушують функцію суглобової хрящової тканини; нерівності суглобового хряща можуть рубцюватися, викликаючи остеоартрит і погіршуючи діапазон рухів суглобів. Скутість частіше виникає в тих випадках, коли суглоб потребує тривалої іммобілізації. Коліно, лікоть і плече особливо схильні до посттравматичної скутості, особливо у людей похилого віку.

Сповільнене зрощення або незрощення (хибний суглоб або псевдоартроз). Інколи переломи не зростаються (так звані незрощення кістки) або ж таке зрощення є сповільненим у часі. Основні фактори, що сприяють цьому, є неповна іммобілізація, часткове порушення судинного кровообігу, а також фактори з боку пацієнтів, які погіршують процес зрощення кісток (наприклад, застосування кортикостероїдів або гормонів щитовидної залози).

Неправильне зрощення кісток. Неправильне зрощення кісток призводить до збереження залишкової деформації. Воно є більш імовірним, коли після перелому кісткові уламки не були належним чином співставлені та стабілізовані. Частіше таке буває при консервативному лікуванні та при нестабільному (невідповідному) остеосинтезі.

Остеонекроз. Частина фрагмента кістки після перелому може стати некротичною, особливо тоді, коли спостерігається порушення кровопостачання. Закриті переломи, серед яких спостерігається більша схильність до остеонекрозу, включають переломи передплесна, переломи шийки стегнової кістки зі зміщенням та переломи шийки таранної кістки зі зміщенням. Також остеонекроз маленьких уламків може виникнути при багатоуламкових переломах зі значним порушенням кровопостачання через пошкодження судин та м’яких тканин.

Остеоартрит. Переломи, які порушують цілісність поверхні суглобів (внутрішньосуглобові переломи) або які призводять до неправильного розташування та нестабільності суглобів, спричиняють дегенерацію суглобового хряща та остеоартрит.

Невідповідність довжини кінцівок. Якщо перелом у дітей зачіпає зону росту, ріст кістки може порушуватися, що може призвести до нерівності довжини кінцівок. У дорослих хірургічне втручання з приводу перелому, особливо перелому стегнової кістки, може призвести до різної довжини ніг, що тягне за собою виникнення труднощів під час ходьби та необхідність застосування підйомної підкладки для взуття для коротшої ноги.

Підбиваючи підсумки

Висока частота переломів довгих трубчастих кісток і незадоволеність результатами остеосинтезу в даний час стимулюють як дослідження і поліпшення технік операцій, так і вдосконалення металофіксаторів. З'явилася нова домінанта досліджень, оскільки було доведено значущість міжуламкової мікрорухомості, аксіальної динамізації, збереження м’яких тканин та судин . Це дало поштовх перегляду деяких принципів накісткового та внутрішньокісткового остеосинтезу. Активно досліджуються робоча довжина імплантів, позиція гвинтів на пластині та в отворах стержнів, матеріали, з яких виготовлені фіксатори, анатомічність форми. Загалом усі результати відрізняються у різних авторів, а в окремих випадках вони й зовсім суперечливі, що вимагає додаткових досліджень.

Біфазна пластина (Biphasic Plate)

Паралельно зі спробами вивчити вже існуючі конструкції дослідники вводять нові винаходи. Дуже цікавими, наприклад, є інноваційні технології в області накісткового остеосинтезу Biphasic Plate, Active Plating та Far Cortical Locking (FCL) та новими модифікаціями стержнів для внутрішньокісткового остеосинтезу типу «Гамма» Proximal Femoral Nail Antirotational - PFNA.

Стержень нового покоління  типу "Гамма" з антиротаційним гвинтом - Proximal Femoral Nail Antirotational – PFNA.

Шляхом профілювання в декількох площинах, відображає анатомію стегнової кістки та дає можливість бічного введення імплантату. Це полегшує його імплантацію та зменшує травмування м’яких тканин. Стрижень дає можливість комплексно забезпечувати вікування переломів стегнової кістки, використовуючи динамічний, компресійний та реконструктивний методи інтрамедулярного остеосинтезу.

Інструменти, що входять у набір, дозволяють використовувати кілька варіантів доступу та підготовки інтрамедулярного каналу.

Показання:

• переломи діафіза стегнової кістки;
• підвертлюгові та черезвертлюгові переломи;
• переломи шийки стегнової кістки;
• патологічні переломи;
• хибні суглоби;
• неправильне зрощення або відсутність зрощення після лікування іншими методами.

Одні з нетерпінням чекають на віддалені результати, які принесуть ці багатообіцяючі нововведення, вважаючи їх третім поколінням металофіксаторів кісткового остеосинтезу, інші ставляться до них скептично.

Наступні роки будуть дуже важливими, оскільки ці технології, можливо, ширше увійдуть до клініки. Однак зараз можна лише констатувати, що для продовження дискусії потрібні подальші дослідження.

З питань діагностики та лікування травматичних пошкоджень та захворювань опорно-рухового апарату звертатися:

Адреса:

вул. Бульварно-Кудрявська,27, м. Київ, Україна, 01601, 3 поверх клінічного корпусу (ліве крило) відділ пошкоджень опорно-рухового апарату та проблем остеосинтезу ДУ «ІТО НАМНУ»

E-mail:

Litun_yurii@ukr.net

+380636933140 моб.

https://ortho-trauma.com.ua

Графік роботи:

Понеділок – П'ятниця з 9:00-17:30

Консультаційні дні:

Понеділок, середа, п'ятниця з 9.00 до 14.00
Вівторок, четверг 13.00 до 16.00

Інші матеріали