Травматичні пошкодження та захворювання кульшового суглоба

Будова кульшового суглоба дуже складна і збалансована, кожна його структурна одиниця унікальна і незамінна, пошкодження будь-якої складової суглоба може призвести до незворотних наслідків та інвалідності.

Травматичні пошкодження та захворювання кульшового суглоба.  Все, що ви хотіли дізнатися про кульшовий суглоб, але не знали у кого запитати

В цьому матеріалі ми хочемо описати та систематизувати більшість можливих проблем з кульшовим суглобом, симптоматику, характер протікання захворювання або травматичного пошкодження, особливості лікування, діагностування та реабілітації, прогнози.

Анатомія кульшового суглоба

Перш ніж перейти до розгляду причин захворювання, способів лікування та профілактики, давайте ознайомимося з анатомією кульшового суглоба, щоб точніше зрозуміти його важливість і масштаб проблем при його захворюванні.

Кульшовий суглоб є найбільшим суглобом людського організму, який з’єднує нижню кінцівку через стегнову кістку з тазом. Оскільки людина внаслідок еволюції встала на дві ноги та перейшла до прямоходіння, кульшовий суглоб в неї є основним опорним суглобом і несе на собі значне навантаження під час ходьбі, бігу, піднімання великої ваги. Цей суглоб має вигляд кулеподібного шарніра, при цьому кругла голівка стегнової кістки «вкладена» в напівсферичну кульшову западину тазу. Необхідно відмітити, що поверхню кістки покриває міцний, але водночас еластичний хрящ. Він виконує функції амортизатора, забезпечуючи безперешкодне взаємне ковзання кісток, а також захищаючи кістки від руйнування та рівномірно розподіляючи навантаження (про функції та особливостях хрящів у суглобі ми розповідали в оглядових матеріалах про колінний суглоб).

1. Великий вертлюг. 2. Шийка стегнової кістки. 3. Синовіальна мембрана; синовіальний шар. 4. Зв’язки; суглобова капсула. 5. Вертлюгова губа. Край вертлюгової западини. 7. Голівка стегнової кістки. 8. Зв’язки голівки стегнової кістки. 9. Ямка вертлюгової западини. 10. Епіфізарна пластинка. 11. Поперечна зв’язка вертлюгової западини

З боку тазової кістки, кульшовий суглоб (art. Coxae) утворений напівсферичною вертлюговою западиною (acetabulum), в яку входить голівка стегнової кістки. По всьому краю вертлюгової западини проходить волокнисто-хрящовий ободок – вертлюгова (суглобова) губа (labium acetabulare), яка робить западину ще глибшою, так, що разом з обідком її глибина перевищує половину кулі. Над вирізкою вертлюгової западини (incisura acetabuli) цей обідок перекидається у вигляді містка, утворюючи поперечну зв’язку вертлюгової западини (lig. transversum acetabuli).

1. Сідничний горб. 2. Мала сіднична вирізка. 3. Сіднична ость. 4. Велика сіднична вирізка. 5. Нижня задня клубова ость. 6. Верхня задня клубова ость. 7. Сіднична поверхня. 8. Задня сіднична лінія. 9. Передня сіднична лінія. 10. Клубовий гребінь. 11. Нижня сіднична лінія. 12. Верхня передня клубова ость. 13. Нижня передня клубова ость. 14. Край вертлюгової западини. 15. Півмісячна поверхня. 16. Ямка вертлюгової западини. 17. Вирізка вертлюгової западини. 18. Кульшова западина. 19. Лобковий горб. 20. Замикальний отвір

Кульшова западина вкрита гіаліновим суглобовим хрящем лише вздовж півмісячної поверхні (15 facies lunata), a ямка вертлюгової западини (16 fossa acetabuli) заповнена рихлою жировою тканиною і основою зв’язки стегнової кістки.

1. Зв’язка голівки стегнової кістки. 2. Замикальна мембрана. 3. Ямка вертлюгової западини. 4. Суглобова капсула. 5. Вертлюгова губа. 6. Ямка голівки стегнової кістки. 7. Голівка стегнової кістки. 8. Малий вертлюг

Суглобова поверхня голівки стегнової кістки, яка змикається з вертлюговою западиною, в цілому дорівнює двом третинам кулі. Вона вкрита гіаліновим хрящем крім місця, де прикріплюється зв’язка голівки.

Суглобова капсула кульшового суглоба прикріплюється по всій кружності вертлюгової западини. Прикріплення суглобової каспули до стегна спереду тягнеться по всій протяжності міжвертлюгової лінії (linea intertrochanterica), а ззаду проходить по шийці стегна паралельно до міжвертлюгового гребеня (crista intertrochanterica), відступивши від нього в медіальну сторону.

1. Сідничий горб. 2. Крижово-горбова зв’язка. 3. Крижово-остиста зв’язка. 4. Сіднична ость. 5. Задня крижово-клубова зв’язка. 6. Поперековий хребець. 7. Поперековий хребець. 8. Клубово-поперекова зв’язка. 9. Клубовий гребінь. 10. Верхня задня клубова ость. 11. Клубово-стегнова зв’язка. 12. Великий вертлюг. 13. Міжвертлюговий гребінь. 14. Малий вертлюг. 15. Сіднично-стегнова зв’язка.

Завдяки описаному розташуванню лінії прикріплення капсули на стегновій кістці, значна частина шийки лежить у порожнині суглоба. Кульшовий суглоб має ще дві внутрішньосуглобові зв’язки: згадану поперечну зв’язку кульшової западини (lig. transversum acetabuli) та зв’язку ямки голівки стегнової кістки (fovea capitis femoris). Зв’язка голівки вкрита синовіальною оболонкою, які піднімається на неї від дна вертлюгової западини.

Вона є еластичною прокладкою, що пом’якшує поштовхи та навантаження на суглоб, а також слугує для проведення судин у голівку стегнової кістки. Саме тому при збереженні цієї оболонки при переломах шийки стегнової кістки голівка не відмирає.

Кульшовий суглоб відноситься до кулеподібних з’єднань обмеженого типу (чашеподібний суглоб), а тому допускає рухи навколо трьох головних осей: фронтальної, сагітальної та вертикальної, хоча і не настільки широкі, як у вільному кулеподібному суглоб,. Можливий також круговий рух (circumductio). Згинання та розгинання нижньої кінцівки відбувається навколо фронтальної осі.

Найбільший з цих рухів за діапазоном – це згинання завдяки відсутності натяжіння фіброзної капсули, яка ззаду не має прикріплення до шийки стегнової кістки. При зігнутому коліні він найбільший (118 — 121°), отже нижня кінцівка при максимальному своєму згинанні може бути притиснута до живота. Якщо кінцівку розігнуто в коліні, обсяг руху менший (84 — 87°), оскільки його гальмує натяжіння м’язів на задній стороні стегна, які при зігнутому коліні бувають розслабленими. Розгинання попередньо перед цим зігнутої ноги відбувається до вертикального положення. Подальший рух назад дуже незначний (близько 19°), адже він гальмується натяжінням lig.iliofemorale; коли, незважаючи на це, ми розгинаємо ногу ще далі, це відбувається за рахунок згинання в кульшовому суглобі другої сторони. Навколо сагітальної осі здійснюється відведення ноги (або ніг, якщо вони розводяться одночасно в латеральну сторону) та зворотний рух (приведення), коли нога наближається до середньої лінії. Відведення можливе до 70 — 75°. Навколо вертикальної осі відбувається обертання нижньої кінцівки всередину та назовні, які за своїм обсягом дорівнюють 90°.

Обертання в кульшовому суглобі

1. Обертання назовні; латеральне обертання. 2. Приведення. 3. Розгинання. 4. Згинання. 5. Відведення. 6. Обертання всередину; медіальне обертання. Сагітальна вісь. Фронтальна вісь. Вертикальна вісь.

Зовнішні зв’язки суглоба розташовані відповідно до трьох основних осей обертання: три поздовжні (ligg. iliofemorale, pubofemoral et ischio-femorale) перпендикулярно горизонтальним сям (фронтальній та сагітальній) і кругова (zona orbicularis), перпендикулярна до вертикальної осі.

1. 1. Клубово-стегнова зв’язка (Lig. Iliofemorale) розташована на передній стороні суглоба. Верхівкою вона прикріплюється до нижньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior inferior), а розширеною основою – до міжвертлюгової лінії (linea intertrochanterica). Вона гальмує розгинання та запобігає падінню тіла назад при прямоходінні. Цим пояснюється найбільший розвиток цієї зв’язки у людини, вона стає найбільш потужною з усіх зв’язок людського тіла, витримуючи вантаж у 300 кг.
2. 2. Лобково-стегнова зв’язка (Lig. Pubofemorale) знаходиться на медіальній нижній стороні суглоба, тягнучись від лобкової кістки до малого вертлюга та вплітаючись у капсулу. Вона затримує відведення та гальмує обертання назовні.
3. 3. Сідничо-стегнова зв’язка (Lig. Ischiofemorale) починається ззаду суглоба від краю acetabulum в області сідничної кістки, тягнеться латерально над шийкою стегна і, вплітаючись у капсулу, завершується біля переднього краю великого вертлюга. Вона затримує обертання стегна всередину і, спільно з латеральною частиною ligamentum iliofemorale, гальмує приведення.
4. 4. Zona orbicularis має вигляд кругових волокон, які закладені в глибоких шарах суглобової капсули під описаними поздовжніми зв’язками та охоплюють у вигляді петлі шийку стегна, приростаючи зверху до кістки під spina iliaca anterior inferior. Кругове розташування zona orbicularis відповідає обертальним рухам стегна.

1. Стегнова кістка. 2. Великий вертлюг. 3. Нижня передня клубова ость. 4. Клубово-стегнова зв’язка. 5. Суглобова капсула. 6. Лобково-стегнова капсула. 7. Замикальний канал. 8. Замикальна мембрана. 9. Малий вертлюг.

Слід зауважити, що зв’язки не доходять до свого граничного натяжіння, оскільки гальмування, певною мірою, досягається напруженням м’язів навколо суглоба. Велика кількість зв’язок, велика кривизна та конгруентність суглобових поверхонь кульшового суглоба порівняно з плечовим роблять цей суглоб більш обмеженим у рухах, порівняно з плечовим, що пов’язано з функцією нижньої кінцівки, що потребує більшої стійкості у цьому суглобі. Таке обмеження та міцність суглоба є причиною більш рідкісних, ніж у плечовому суглобі, вивихів.

Кровопостачання кульшового суглоба

Кульшовий суглоб отримує артеріальну кров з rete articulare, утвореної гілками a.circumflexa femoris medialis et lateralis (з a.profunda femoris) та a.obuturatoria. Від останньої відходить r.acetabulars, яка спрямовується через lig.capitis femoris до голівки стегнової кістки. Венозний відтік спрямовується у глибокі вени стегна та тазу – v.profunda femoris, v. femoralis, v. iliaca interna. Відток лімфи здійснюється по глибоким лімфатичним судинам до nodi limphatici inguinales profundi. Капсула суглоба іннервується nn. obturatonus, femoralis et ischiadicus.

1. Глибока артерія стегна. 2. Пронизна артерія. 3. Низхідна гілка. 4. Поперечна гілка. 5. Висхідна гілка. 6. Латеральна артерія, що огинає стегнову кістку. 7. Медіальна артерія, що огинає стегнову кістку. 8. Поверхнева надчеревна артерія. 9. Поверхнева артерія, що огинає клубову кістку. 10. Глибока артерія, що огинає клубову кістку. 11. Зовнішня клубова артерія. 12. Черевна частина аорти; черевна аорта. 13. Внутрішня клубова артерія. 14. Верхня сіднична артерія. 15. Запірна артерія. 16. Внутрішня статева артерія. 17. Поверхнева зовнішня статева артерія. 18. Замикальна артерія, задня гілка, гілка вертлюгової западини. 19. Глибока зовнішня статева артерія. 20. Стегнова артерія.

Як видно з інформації вище, будова кульшового суглоба дуже складна і збалансована, кожна його структурна одиниця унікальна і незамінна, пошкодження будь-якої складової суглоба може призвести до незворотних наслідків та інвалідності. Особливо вразливі  хрящі суглоба, які погано відновлюються, а з плином часу можуть просто зникнути через зношування, старіння та деградацію внаслідок впливу лікарських засобів або системних захворювань обміну речовин.

Основні захворювання та види травматичних пошкоджень кульшового суглоба

Захворювання:

Найбільш розповсюджене захворювання кульшового суглоба, яке при неналежному лікуванні або за його відсутності призводить до інвалідності та потреби в ендопротезуванні – це остеоартроз (артроз, коксартроз).

Остеоартроз (артроз) кульшового суглоба – це дегенеративно-дистрофічне захворювання, при якому руйнуються хрящі, які вкривають поверхні голівки стегнової кістки та вертлюгової западини. Хвороба розвивається поступово та має різноманітні причини. До початку розвитку артрозу можуть призвести такі фактори: гормональні зміни, порушення кровообігу внаслідок травми, запальні процеси, ожиріння, вроджена схильність, дисплазія, остеонекроз голівки стегнової кістки (детально про цю небезпечну хворобу ми говоритимемо в наступному матеріалі).

Дисплазія кульшового суглоба – порушення формування та розвитку усіх структур суглоба, спричинена:

• генетичними аномаліями розвитку опорно-рухової системи;
• порушеннями в хромосомах, що відповідають за синтез колагену;
• гормональним дисбалансом, який впливає на процеси формування кісткової тканини;
• ускладненнями вагітності – багатопліддям, маловоддям, аномальним розміщенням плоду у матці, надто великим плодом;
• захворюваннями жінки впродовж вагітності;
• внутрішньоутробними пошкодженнями плода – інтоксикацією, травмами.

Остеонекроз (асептичний некроз) голівки стегнової кістки – тяжке захворювання, спричинене порушенням структури кісткової тканини, її живлення, та жировою дистрофією кісткового мозку. Причин омертвіння ділянки кісткової тканини або усієї кістки дуже багато. Розвиток асептичного некрозу кістки може виникнути внаслідок порушення циркуляції крові, травматичних пошкоджень або тромбозу артерій. Етіологія виникнення досі до кінця не вивчена.

Бурсити (вертлюговий бурсит (трохантерит), сідничний бурсит, клубово-гребінцевий бурсит, вертельний (вертлюговий) бурсит (бурсит великого вертлюга) є запаленням невеликого заповненого рідиною мішечка (бурси, навколосуглобової сумки), який розміщений на зовнішній точці стегна (великого вертлюга). Якщо ця амортизуюча бурса подразнюється, з’являється болючість. Бурсит може бути результатом травми, надмірного навантаження на суглоб, поганої постави, хірургічного втручання або деяких патологій, наприклад, ревматоїдного артриту. Бурсит кульшового суглоба частіше діагностується у жінок, осіб похилого або середнього віку. Біль посилюється при ходінні, повороті вбік, підніманні сходами, сидінні навпочіпки. Часто для полегшення болю достатньо дотримуватись спокою та виключити повторювані рухи, що дають навантаження на стегно. Якщо ці заходи неефективні, вдаються до застосування знеболювальних, кортикостероїдних ін’єкцій, і, рідко, до хірургічного видалення бурси.

Хондроматоз кульшового суглоба – порівняно рідкісне, довго прогресуюче доброякісне захворювання, характерне утворенням великої кількості хрящових новоутворень – хондроматозних тіл у товщі синовіальної оболонки суглобової сумки, які надалі відділяються у порожнину суглоба та звапнюються. Хондромні тіла, що вільно переміщуються у порожнині суглоба, часто призводять до пошкодження хрящової тканини та розвитку остеоартрозу.

Міофасціальні дисфункції (синдром) – захворювання, що супроводжується больовими відчуттями в окремих групах м’язів та характеризується виникненням м’язових ущільнень – тригерних точок. Вони завжди болючі та можуть бути в активному або пасивному стані.

Імпінджмент-синдром (синдром стегно-вертлюгового співударяння) – одна з аномалій кульшового суглоба, характерна співударянням або зіткненням суглобових структур під час руху. Стегно-вертлюговим його називають тому, що імпінджмент під час руху можливий за рахунок співударяння стегнової кістки (частіше це шийка стегнової кістки або край голівки стегнової кістки) з краєм вертлюгової западини (де розміщується хрящова вертлюгова губа).

Тендиніти та теносиновіти. Тендиніт – запалення сухожилка. Теносиновіт – тендиніт, що супроводжується запаленням захисної оболонки сухожилка (сухожильної піхви). Часто причина тендиніту невідома. Тендиніт часто виникає у середньому та старшому віці, коли сухожилки слабнуть і стають вразливішими для травми та запалення. (Ослаблення сухожилка або тендинопатія зазвичай призводять до багатьох дрібних пошкоджень, що виникають впродовж деякого часу.) Також тендиніт може виникати у молодих осіб, які інтенсивно тренуються, та у людей, які повторюють однотипні монотонні рухи.

Проксимальний синдром клубово-великогомілкового тракту (СКВТ) – бігова травма, спричинена запаленням частини клубово-великогомілкового тракту, що спричиняє біль ззовні-збоку коліна. У деяких випадках біль може локалізуватись зверху іліотибіального тракту, в проекційній області кульшового суглоба.

1. Спазм іліотибіального тракту – зв’язки. 2. Біль може відчуватись у місці прикріплення зв’язки. 3. Біль може віддавати вверх та вниз від коліна. 4. Клубово-великогомілковий тракт.

Клацання стегна – це стан, при якому спостерігається синдром клацання або проскакування в стегні при ходінні, вставанні зі стільця або випрямлення ноги у стегні. Цей стан виникає, коли надмірно напружені м’язово-сухожилкові структури стегна стають приводом для безпосереднього переміщення елементів м’яких тканин по кістковим структурам навколо кульшового суглоба.

Синдром грушовидного м’яза – це тягнучі, ниючі болі в області сідниці та кульшового суглоба, що зазвичай віддаються у стегно, гомілку, пах. Синдром грушовидного м’яза – найбільш розповсюджена форма тунельної невропатії.

Системні захворювання:

• артрити (ревматична поліміалгія, подагра, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, артрит при запальних захворюваннях кишечника – хвороба Крона);
• анкілозуючий спондиліт (хвороба Бехтерєва);
• псоріатичний артрит;
• артропатія Шарко (Charcot);
• фіброміалгія;
• лейкемія;
• хвороба Педжета;
• інфекційні захворювання кульшового суглоба (хвороба Лайма, синдром Рейтера, туберкульоз тощо).

Травматичні пошкодження кульшового суглоба

Внутрішньосуглобові та навколосуглобові переломи: перелом голівки стегнової кістки, перелом шийки стегнової кістки, крізьвертлюгові та підвтертлюгові переломи, стрес-переломи – у більшості випадків такі пошкодження стаються у людей похилого віку та пов’язані зі зниженням щільності кісткової тканини у цій області, порушенням координації рухів та падіннями. Вони потребують обов’язкового консервативного або хірургічного лікування. У молодих ці переломи стаються при отриманні високоенергетичних травм – падіння з висоти, ДПТ, зіткнення при заняттях активними (особливо командними) видами спорту.

Пошкодження (розрив) суглобової губи найчастіше стається у спортсменів. Розриви можуть бути травматичні, тобто виникати внаслідок сильної травми, або дистрофічні (дегенеративні), які стаються на фоні хронічної травматизації. Дистрофічні розриви часто зустрічаються в балеті, а також у тих видах спорту, де вимагається сильне згинання стегна (футбол, альпінізм) або часте обертання стегна (гольф, фігурне катання, східні єдиноборства).

Вивих стегнової кістки у кульшовому суглобі часто стається на тлі дисплазії кульшового суглоба. Вивих у здоровому суглобі у дорослих стається дуже рідко завдяки його анатомічним особливостям – наявності високої конгруентності суглобових поверхонь, великої кількості зв’язок та м’язів, які утримують суглоб, та пов’язаний з наявністю високоенергетичного впливу – ДТП, падіння з висоти тощо. Вивихи можна розділити на 2 типи: передні та задні. Передні вивихи дуже рідкісні і являють собою зміщення голівки стегнової кістки донизу з розривом капсули суглоба. Задній вивих стається частіше, внаслідок нього голівка стегнової кістки вискакує назад. Також вивихи бувають після ендопротезування кульшового суглоба.

Переломи тазу в області вертлюгової западини – дуже складна та небезпечна травма, що може призвести до серйозних наслідків, інвалідності. Ці переломи поділяються на прості та складні. Часто вони супроводжуються вивихом кульшового суглоба та переломом шийки стегнової кістки. Також бувають уламкові переломи зі зміщенням, внаслідок чого відламки пошкодженої кістки можуть виходити за межі суглоба та проникати у м’які тканини. До основних причин можна віднести:

• Дорожньо-транспортні пригоди (наїзди на пішоходів, серйозні аварії);
• Падіння постраждалого з великої висоти;
• Заняття професійними спортом (важка атлетика);
• Травми на виробництві

Забої суглоба та навколосуглобової області стегна та тазу – закрите, тобто без рани шкіри, пошкодження м’яких тканин та органів без істотного порушення їх структури. Це означає, що при забої не відбувається розривів або відривів сухожилків, м’язів, зв’язок та інших м’якотканинних структур та пошкоджень (переломів) кісток. Забій може супроводжуватись пошкодженням кровоносних судин, що, в свою чергу, призведе до гематоми, тобто істинному накопиченню крові у порожнині після травми, або синця, коли забиті тканини рівномірно просочуються кров’ю. Синець у місці забою зазвичай проявляється синьо-багровою плямою, забарвлення якої поступово, впродовж кількох тижнів, змінюється на зеленкувате та жовте. Якщо говорити про забої тазу, кульшового суглоба та верхньої частини стегна, часто страждають м’які тканини над кістковими виступами. Найчастіше забій стається в області великого вертлюга стегнової кістки – найбільш виступаючого кісткового утворення стегна, але забій може статись і в області гребня клубової кістки, над гілкою лобкової кістки, сідничним горбом, або по всій передньозовнішній поверхні стегна. Причина забою надзвичайно банальна – удар при падінні, зіткненні в спорті, дорожньо-транспортній пригоді, виробничих травмах тощо.

Розтягнення, часткові та повні розриви м’язів та відривні переломи, включаючи хамстринг-синдром (ARS-синдром) стаються через недостатність тренувань, при неправильному розподілі навантажень на м’язи або їх травматизацію. Найчастіше від них страждають легкоатлети та люди, які захоплюються силовими навантаженнями.

Пошкодження капсули та зв’язок. Надмірний фізичний вплив на тканини, які беруть участь у формуванні кульшового суглоба – основна причина розтягнень та розриву зв’язок та капсули. Велике навантаження виникає при різких стрибках, згинанні або розгинанні. Люди, які ведуть малорухливе життя, частіше схильні до таких травм, адже зв’язки втрачають свою еластичність. В зоні ризику також перебувають діти, пацієнти похилого віку, люди, які страждають на ожиріння, цукровий діабет, гіпертонію. Певну роль може зіграти викривлення постави, а також шкідливі звички. Причинами розтягнення зв’язок кульшового суглоба можна вважати:

• спортивні або побутові травми;
• тривале ходіння по нерівній поверхні;
• проведення тренування без підготовки;
• неправильне виконання фізичних вправ;
• деформацію стегна та гомілки;
• неправильну постановку стопи під час руху.

Захворювання та травми інших органів та систем, які проявляються болем, що віддається (іррадіює) у кульшовий суглоб:

• невралгія латерального шкірного нерву стегна (причина болю в області кульшового суглоба у вагітних, хворих на цукровий діабет);
• неврологічні захворювання хребта;
• пахові грижі;
• спортивна пубалгія;
• диспластичний коксартроз;
• транзієнтний остеопороз;
• доброякісні та злоякісні пухлини з метастазами в кульшовий суглоб

Діагностика травм та захворювань кульшового суглоба

Для визначення причини болю в кульшовому суглобі, лікар застосовує наступні методи:

• опитування (анамнез): виявлення характеру та інтенсивності болю, обставин її виникнення, наявності супутніх захворювань, травм тощо;
• огляд: лікар оцінює обсяг рухів у суглобі, колір та температуру шкірних покривів, наявність набряку, обмеження рухів тощо;
• невролог оцінює чутливість тканин, м’язову силу, якість рефлексів.

Апаратна діагностика травматичних пошкоджень та захворювань кульшового суглоба

Рентгенографія та КТ: знімки та томограми дають можливість оцінити стан кісткової тканини і, частково, хряща. Це незамінний метод діагностики остеоартрозу, вивихів, тріщин та переломів кісток, хондроматозу та некрозу голівки стегнової кістки;

МРТ: магнітно-резонансна томографія дозволяє побачити стан не лише кісток, а й м’яких тканини, зробивши віртуальні зрізи у заданих площинах;

УЗД: ультразвукове обстеження області кульшового суглоба дає змогу побачити осередки запалення, накопичення рідини у суглобовій сумці (гемартроз, синовіт, бурсит), абсцеси та новоутворення м’яких тканин.

Лабораторна діагностика: загальний аналіз крові з формулою дає інформацію про наявність запалення або алергії; при підозрі на ревматоїдний артрит береться аналіз на С-реактивний білок тощо; при підозрі на подагру – аналіз на вміст сечовини.

Пункція суглоба: діагностичний прокол суглобової сумки, через який беруть аналіз синовіальної рідини або виконують артроскопію (огляд суглоба зсередини за допомогою мініатюрної камери);

Електроміографія: оцінка ефективності роботи м’язових волокон.

Електроміографія та електронейроміографія: оцінка ефективності роботи м’язових волокон та провідності нервів.

За потреби призначаються консультації вузьких фахівців та додаткові методи обстеження – КТ або МРТ хребта та тазу.

Лікування травм та захворювань кульшового суглоба

Кожен вид травм та кожне захворювання кульшового суглоба вимагає індивідуального підходу, правильної та вичерпної діагностики та комплексного лікування.

Комплексне лікування передбачає:

• медикаментозну терапію, спрямовану на усунення симптомів – болю, запалення, набряків та стимулювання регенерації тканин;
• фізіотерапію, включно з масажем, кінезіотерапію, лазер, ЛФК, санаторно-курортне лікування;
• застосування ортопедичних пристосувань – шин, ортезів, стремен (при вродженому вивиху кульшового суглоба);
• скелетне витяжіння та накладення апарату Ілізарова або апарату зовнішньої фіксації.

Хірургічне лікування включає:

• остеосинтез;
• артропластику (ендопротезування повне або часткове);
• артроскопію;
• остеотомію стегна та/або тазу;
• артродез;

При хірургічному лікуванні травматичних пошкоджень (переломів) області кульшового суглоба перевага надається органозберігаючим малоінвазивним технікам. Наприклад, за допомогою артроскопії проводять: 

• видалення вільних хондромних тіл у суглобі – відламків кістки, фрагментів хряща;
• усунення пошкоджень суглобової губи та зв’язок;
• відновлення форми кульшового суглоба при імпінджмент-синдромі.

Так само при переломах в області верхньої третини стегна та області суглоба застосовують малоінвазивні техніки остеосинтезу:

• інтрамедулярний остеосинтез внутрішньо кістковими
• остеосинтез малоінвазивними блокуючими пластинами та системами LISS, DHS, PFNA та інші.

Реабілітація, профілактика та імовірні наслідки травм та захворювань кульшового суглоба.

Реабілітація при травмах та захворюваннях кульшового суглоба залежить від:

• віку пацієнта;
• способу лікування (консервативне або оперативне);
• важкість травми;
• супутніх травм і захворювань;

На сьогодні реабілітація після пошкодження та захворювання кульшового суглоба, як і власне лікування, надзвичайно актуальна. Відновлюватися доводиться всім  хворим без винятку, і після консервативного лікування, і після хірургічного втручання, яке дещо змінює біомеханічний рух та нормальну анатомію суглоба. В окремих тяжких випадках при  травмах тазу та двосторонньому тотальному ендопротезуванні пацієнт буквально заново навчається ходити. В першу чергу, рекомендовані лікувальні заняття ЛФК під наглядом досвідченого інструктора або лікаря-реабілітолога. Спеціальний комплекс реабілітаційних заходів включає ЛФК, фізіопроцедури  і масаж, спрямовані на відновлення фізіологічного об’єму рухів в кульшовому суглобі та відновлення опорної функції постраждалої кінцівки.  

Реабілітація пацієнтів після операції з заміни кульшового суглоба (ендопротезування) спрямована на їх повне соціально-побутове функціональне та професійне відновлення.

Заняття починаються з перших днів, ще під час перебування пацієнта у стаціонарі. Повне відновлення функцій та повернення до звичного способу життя може тривати від 2-3 місяців до (в окремих тяжких випадках) 1 року.

Профілактика та наслідки захворювань кульшового суглоба.

Профілактика спрямована на раннє виявлення та діагностику захворювань, які так або інакше можуть впливати на стан суглобу: анкілозуючий спондиліт (хвороба Бехтерєва), ревматоїдний артрит, остеоартрит, остеонекроз голівки стегнової кістки, системні та інфекційні захворювання, порушення обміну речовин, дисплазія в новонароджених тощо. Рання діагностика та своєчасно, на ранніх етапах, розпочате лікування допоможе відсунути операцію по заміні суглоба на довгі роки чи взагалі уникнути її. В інших випадках, при пізньому виявленні захворювання, уникнути ендопротезування буде неможливо, оскільки на сьогоднішній день заміна суглоба на останніх стадіях остеонекрозу, артрозу, анкілозуючого спондиліту та багатьох інших згаданих вище захворювань є єдиним способом повернути пацієнта до звичного способу життя та позбавити невиносного болю.

Головна рекомендація при виникненні проблем з кульшовим суглобом – негайно звернутися до ортопеда-травматолога та пройти комплексне обстеження. У переважній кількості випадків біль, локальне підвищення температури, скутість рухів, хрускіт в суглобі або припухлості є вторинними  проявами патологічних процесів, які вже почали справляти свій руйнівний вплив на ваші суглоби.

Інші матеріали