Чи потрібна фіксація малогомілкової кістки при переломах гомілки
Калашніков А.В., Літун Ю.М., Малик В.Д. - ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ, Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського, м. Полтава
Електронна версія
Журналу "Проблеми травматології та остеосинтезу"
Номер № 3-4 (13-14) 2018
З люб'язної згоди президента ВГО "Українська асоціація травматології та остеосинтезу" і головного редактора щоквартального науково-практичного журналу "Проблеми травматології та остеосинтезу" проф. Калашнікова Андрія Валерійовича.
2018/titul-3-4(13-14)2018.jpg)
2018/3-4-(13-14)red.jpg)
ЧИ ПОТРІБНА ФІКСАЦІЯ МАЛОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ГОМІЛКИ
Калашніков А.В., Літун Ю.М., Малик В.Д.1
ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», м. Київ,
1 - Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського, м. Полтава
Вступ. Переломи кісток гомілки у 80% випадків супроводжуються переломами малогомілкової кістки (МГК). При цьому необхідність остеосинтезу МГК при ушкодженнях сегмента 43 та 44 не викликає сумніву у фахівців. Питання про доцільність остеосинтезу МГК при ушкодженнях сегмента 42 залишається дискусійним.
Матеріали та методи. Досліджено 8 свіжо-заморожених препаратів нижніх кінцівок (гомілка-стопа). Для випробувань використовували універсальну випробувальну машину TIRAtest-2151. Реалізована програма осьових статичних та циклічних навантажень при зміні положення стопи (нейтральне, дорзальна екстензія, плантарна флексія, інверсія, еверсія) та модельованих ушкодженнях МГК (остеотомія та резекція на рівні середньої та нижньої її третин) за умови стабільної фіксації великогомілкової кістки (ВГК – неушкоджена). Проведено математичне моделювання різних варіантів фіксації діафізарних переломів кісток гомілки. Для цього була розроблена математична модель, яка складалася з таких елементів: ВГК, міжкісткова мембрана, МГК, надп’яткова кістка, суглобовий хрящ. При дослідженні моделювали діафізарні переломи обох кісток гомілки у трьох варіантах площі контакту відламків по лінії перелому 50 %, 25 % і 0 %. Фіксацію переломів моделювали в двох варіантах: фіксація тільки відламків ВГК, фіксація відламків обох кісток гомілки.
Результати. Жорсткість всіх дослідних об’єктів зростала зі збільшенням навантаження. Це пояснюється тим, що неушкоджена МГК при вищезазначених навантаженнях утримує комплекс гомілка-стопа у «розведеному, підпружиненому» стані. При незначних навантаженнях така система має меншу жорсткість, а зі збільшенням сили ефект дії МГК припиняється, основне навантаження несе ВГК, що призводить до збільшення жорсткості всієї системи. Також зміна положення стопи та модельовані ушкодження суттєво не впливали на загальну жорсткість системи гомілка-стопа як при статичних, так і при циклічних навантаженнях.
Дані математичного моделювання вказують на те, що остеосинтез обох кісток гомілки не викликає суттєвих змін пружно-деформованого стану в порівнянні з остеосинтезом тільки ВГК при всіх варіантах навантаження кінцівки. Але важливо, що додаткова фіксація МГК дозволяє зменшити величину переміщень її відламків, значно зменшити напруження в фіксаторі ВГК.
Висновки.
Модельовані ушкодження МГК на рівні нижньої та середньої її третин (за умови неушкодженого дистального між гомілкового синдесмозу та стабільної фіксації ВГК – переломи типу 42 А1, А2, А3, В1, В2) не призводять до критичної втрати осьової спроможності комплексу гомілка-стопа.
Модельовані ушкодження МГК в більшості випадків збільшують компресійну жорсткість препаратів.
Для зменшення позацентрового навантаження гомілки (зменшення тиску суглобової поверхні ВГК на надп’яткову кістку) та збільшення жорсткості системи кістка-фіксатор при переломах типу 42 В3, С1, С2, С3 і ушкодженнях сегмента 43 рекомендуємо виконувати фіксацію МГК на рівні її середньої та нижньої третин.
