Кінезіологічне тейпування

Останнім часом на сторінках інтернету все частіше з’являються чудернацькі кольорові пластирі, які реабілітологи та масажисти застосовують у своїй практиці, і звучить слово «тейпування» або «кінезіотейпування» (кінезіологічне тейпування).

Кінезіологічне тейпування (тейпування, кінезіотейпування)

Автор: виконавчий директор проекту «Травматологія та фармакологія: точки дотику» Олександр Непорожній. Огляд матеріалів з відкритих джерел.

Останнім часом на сторінках інтернету все частіше з’являються чудернацькі кольорові пластирі, які реабілітологи та масажисти застосовують у своїй практиці, і звучить слово «тейпування» або «кінезіотейпування» (кінезіологічне тейпування). Давайте розберемось, що і до чого.

Класична методика кінезіологічного тейпування була запропонована в 1979 році японським фахівцем – доктором Кензо Касе (Кензо Касе).

Засновник класичної методики кінезіологічного тейпування Кензо Касе (Kenzo Kase)

Ще на початку 70-х років минулого століття Касе став замислюватись над тим, що у місці навіть звичайного дотику руки терапевта до тіла пацієнт відмічає суб’єктивні відчуття тепла, холоду, поколювання тощо. На цей феномен звертали увагу й інші лікарі протягом усієї історії медицини, проте саме Кензо Касе вирішив скористатись механічним впливом на поверхневі  тканини пацієнта на практиці. Спочатку він механічно, з невеликим зусиллям, руками розтягував шкіру на тілі пацієнта, в місцях, де відмічалась болючість. Перші результати показали, що після подібних маніпуляцій суб’єктивні больові відчуття пацієнта знижувались, а в деяких випадках навіть збільшувався обсяг рухів у суглобах в болючій області.

Продовженням досліджень стало створення методики застосування жорсткого атлетичного тейпу (від англійського слова tape  «полоса, стрічка»). Розтягування шкіри над болючим місцем також виявилось ефективним. Проте, у цієї методики був один істотний недолік, який зводив нанівець усі зусилля фахівців. За відгуками пацієнтів, позитивний ефект був дуже нетривалий. Болі поновлювались вже через декілька годин після зняття тейпів.

Наступним кроком Кензо Касе стало створення еластичного пластиру, який він у подальшому назвав «кінезіотейп» - кінезіологічний тейп (1973 рік). Принцип роботи з ним спочатку був той самий – натягування покривних тканин тіла для зменшення болючості, проте дуже скоро Кензо Касе став помічати, що аплікація, накладена в проекції розташованого під нею скелетного м’яза, якщо вісь її співпадає з ходом волокон, починає впливати безпосередньо на сам м’яз, стимулюючи або розслабляючи його. Такий вплив було доведено шляхом мануально-м’язового тестування з метою оцінки тонусно-силової характеристики конкретного м’яза. Це спостереження, а також положення про те, що аплікація кінезіотейпа повинна бути поверхневою та подібною до накладання рук терапевта на тіло пацієнта, стали підґрунтям для створення спочатку м’язової концепції кінезіологічного тейпування, а згодом – формування повноцінної класичної методики.

Процес становлення методики кінезіологічного тейпування був досить тривалий.

Як відмічено вище, на початку 70-х років ХХ століття доктор Касе замислився над створенням методики, яка дозволить зберегти ефект рук терапевта на тривалий час.

•  В 1973 році Кензо Касе розробляє концепцію майбутнього методу.
•  В 1979 році з’являється перший опис методики м’язового кінезіологічного тейпування та принципів накладення аплікацій.
•  В 1982 році вже опубліковано першу книгу з кінезіологічного тейпування японською мовою.
•  З 1983 року провідні японські телеканали починають запрошувати доктора Касе на зйомки програм, присвячених його методиці. В цей період доктор Касе починає проводити перші навчальні семінари та майстер-класи з використання кінезіологічного тейпування в Японії, Європі та США.

Міжнародне визнання прийшло до методу в 1988 році, на Олімпійських іграх в Сеулі. Тоді весь медичний та спортивний світ побачив японських спортсменів з аплікаціями кінезіологічних тейпів та оцінив потенціал даної методики.

З 1995 року метод кінезіотейпування було впроваджено у деякі протоколи надання медичної допомоги та реабілітації спочатку у США, а згодом і в кількох країнах Європи.

В 2007 році було створено Міжнародну асоціацію кінезіотейпування (KTAI), яку досі очолює творець класичної методики Кензо Касе.

Варто відзначити, що поряд з класичною методикою кінезіотейпування існує ряд авторських підходів та напрямків, проте більшість з них спирається на принципи класичної методики.

Поширення методики кінезіологічного тейпування на території України розпочалося порівняно недавно, проте вона вже встигла зарекомендувати себе як актуальний та дієвий допоміжний метод реабілітації.

Реабілітологи наголошують: тейп – це не чарівна паличка, не панацея від усіх хвороб. Це лише допоміжний засіб, який може прискорити настання результату та зберегти його на більш тривалий час. Проте, разом з цим, він здатний зашкодити та погіршити стан пацієнта, якщо використовувати його неправильно та ігнорувати протипоказання

Більшість лікарів погоджується з тим, що лише підготовлений спеціаліст може правильно визначити наявність показань та протипоказань для застосування тейпа. Такий фахівець індивідуально пояснить пацієнту, як правильно накладати тейп в його випадку, складе персональну інструкцію тощо. Процес тейпування вимагає уваги на кожному з етапів. Неправильно накладений тейп може спричинити набряки, поверхневі гематоми, подразнення та надмірне розтягнення шкіри.

Суть методу полягає в тому, що натяг тейпу дуже близький до натягу шкіри людини, тому він ніби перебирає на себе частину навантаження перенавантажених ділянок шкіри, допомагаючи їм у роботі. Для цього до хворого місця (розтягнутого м’яза, сухожилка або гематоми) особливим способом приклеюється спеціальна клейка стрічка довжиною кілька десятків сантиметрів та шириною 5-10 см. Існує декілька способів приклеювання тейпа, залежно від бажаного ефекту.

Дія тейпа починається відразу після приклеювання та триває цілодобово до 5 днів. Протягом цього часу його не потрібно відклеювати та знімати. Тейпи виготовляються з сучасних матеріалів на основі бавовни та акрилу, швидко сохнуть, не мають у своєму складі алергенних матеріалів, багато днів тримаються, не створюючи дискомфорту навіть при контакті з водою.

Численні дослідження на спортсменах показали, що дія цього методу найбільш виражена протягом перших 5 днів, після чого ефект плавно знижується. Найбільш істоті ефекти – знеболювальний та протизапальний. Якщо тейп накладено правильно, вже через кілька хвилин відчувається полегшення болю та збільшення обсягу рухів хворої кінцівки.

На відміну від класичного жорсткого тейпінгу та еластичних бинтів, які мають забезпечити повну фіксацію, кінезіотейпінг дозволяє зберегти і навіть збільшити рухливість пошкодженої кінцівки, оскільки еластична стрічка перебирає на себе частину навантаження сухожилків та м’язів, а також підіймає шкіру, дозволяючи рідинам під нею рухатись вільніше. Таким чином, кінезіотейпінг дає організму можливість задіяти власні сили для зцілення за рахунок підтримки та стабілізації м’язів, суглобів та зв’язок, збільшенню простору для циркуляції міжклітинної рідини, крові та лімфи.

До недавнього часу спортивна медицина була основною та, по суті, єдиною сферою застосування кінезіотейпінгу. Проте останніми роками, завдяки своїй простоті та ефективності, методика кінезіотейпування поширилась і в реабілітації.

Області застосування кінезіотейпування:

• корекція постави, болі в поперековому, грудному та шийному відділах хребта;
• нормалізація тонусу м’язів;
• зміна положення суглоба при його деформації;
• різні больові синдроми;
• дія на гіпотонічні м’язи, які здатні інгібувати гіпертонічні м’язи;
• зменшення запалення;
• зменшення набряків та гематом;
• при реабілітаційній підтримці після травми (наприклад, вивиху) в колінних, гомілковостопних, кистьових суглобах, плечах, спині;
• як профілактика перенавантаження окремих суглобів або частин тіла при участі у складних силових або активних видах спорту;
• корекція рухів суглоба, порушених з якихось причин (відновлення амплітуди рухів у суглобі);
• при лікування захворювань, спричинених надмірними навантаженнями як на суглоби, так і на м’язовий апарат;
• вплив на властивості фасції від механічної до сенсорної стимуляції.

Кінезіотейпінг ефективний при лікуванні:

• забиття м’яких тканин та гематом;
• розтягнення зв’язок;
• підвивихів стопи, плеча, пальців;
• плечелопаткового періартриту (болі в плечі);
• ліктя тенісиста та інших епікондилітів;
• плантарного фасціїту (шпори п’яти);
• болей в коліні, підвивиху надколінка, больового синдрому при хондромаляції;
• болю в шиї;
• головного болю;
• болю в попереку та набряків ніг у вагітних;
• остеохондрозу хребта;
• люмбаго.

 Протипоказання до тейпування

• Тейпування небезпечне при погано або неповністю діагностованому гострому захворюванні. В такому випадку застосування тейпу на початкових етапах хвороби може змазати симптоми, а цього краще уникнути.
• Не рекомендується застосовувати кінезіотейп при підвищенні температури, при інфекційних захворюваннях.
• В першому триместрі вагітності ризиковано проводити кінезіотейпування в області тазу, оскільки тейп на шкірі може забезпечити додаткову сегментарну стимуляцію органів, чого не можна виключити повністю.
• Заборонено накладати тейпи при виникненні алергічних реакцій шкіри. При цьому шкірний свербіж не обов’язково є проявом алергії; на практиці така реакція зустрічається доволі часто.
• Небезпечно практикувати кінезіотейпінг при тромбозі, оскільки існує ризик виникнення та відриву тромба. Протипоказанням є тромбоз глибоких вен.
• Тейп не є стерильним, тому не варто застосовувати його на пошкоджених ділянках шкіри. При цьому, якщо тейп знаходиться поблизу пошкодженої шкіри або більш глибокої рани, він прискорює відновлення тканин, стимулюючи циркуляцію. З дуже тонкої шкіри тейп слід дуже обережно видалити.
• Тейпування протипоказане при загальному набряку (накопичення рідини), спричиненому захворюваннями серця або нирок, оскільки циркуляція не може бути відновлена в принципі. Протипоказаннями є також ниркова, сердечна, легенева недостатність.
• Онкологічні захворювання. В присутності карциноми або метастазів, щоб запобігти їх розповсюдженню.
• Цукровий діабет, в цілому, не є протипоказанням. На практиці, однак, лікування за допомогою тейпа може викликати сильну модифіковану потребу в інсуліні, особливо якщо тейп накладають на місце, де пацієнт зазвичай вводить інсулін.

До протипоказань також відносяться:

• хронічна серцева недостатність та інші хронічні захворювання в стадії загострення або декомпенсації;
• відкриті рани, висипи або подразнення шкіри, інфекційні захворювання шкіри;
• високий кров’яний тиск.

Методи та прийоми кінезіотейпування

Основні форми нарізки тейпів

Звичайний — стрічка наклеюється цілою, без розрізів.

Y-тейп — стрічка тейпа розрізається до середини, у формі літери «Y».

V-тейп — стрічка розрізається майже до кінця, для «якоря» залишаються останні 3-5 см; утворюється стрічка у формі літери «V».

X-тейп — стрічка тейпа надрізається вздовж з обох боків, всередині залишається невеликий проміжок довжиною близько 5 см; стрічка набуває форми літери «X».

Лімфа-тейп — на стрічці тейпа роблять численні розрізи у вигляді локшини, для «якоря» залишаються останні 3-5 см.

Китайський ліхтарик —  складену навпіл стрічку надрізають 3-4 рази по лінії згину в бік кінців, залишаючи для «якоря» останні 3-5 см.

Натягування

Накладаючи аплікацію, необхідно дотримуватись рекомендації щодо ступеня натягу стрічки, оскільки від цього в значній мірі залежить результат її використання.

Схематично це виглядає так:

• 0-10% — зняття набряків та гематом;
• 5-25% — відновлення м’язової функції;
• 50-75% — підтримка суглобів та зв’язок;
• до 90% — полегшення болю в спині та попереку.

Підготовка шкіри

• Кінезіотейп потрібно накладати лише на чисту та абсолютно суху шкіру. Не рекомендується наклеювати його відразу після душу, слід дати шкірі повністю висохнути, а якщо душ був гарячий – остигнути.

Підготовка стрічки

• Користуйтесь оригінальними тейпами високої якості. Провідні бренди пропонують ефективні продукти з відмінною фіксацією. Кінезіотейп з посиленим клеєм легко витримує екстремальні навантаження.
• Кути тейпів рекомендовано заокруглити. Для цього зручно скласти стрічку навпіл та ножицями заокруглити обидва кінці. Це потрібно для того, щоб краї не скручувались і тейп щільно прилягав до шкіри протягом тривалого часу. Під час накладання тейпу важливо не торкатись адгезиву – липкої сторони.
• Для повного приклеювання до шкіри тейпу потрібно 20 - 25 хвилин, протягом цього часу варто не робити активних рухів.

Носіння стрічки

Тейп не розрахований на багаторазове використання. Пластир приклеюється один раз і носиться протягом 3-5 днів. Навіть якщо дотримуватись усіх рекомендацій, які дозволяють досягти ідеального прилягання тейпа, кінці з часом можуть відклеюватись. Якщо так сталося, ножицями акуратно зріжте краї, що відклеїлись, щоб не допустити продовження підйому по всій стрічці.

Основна мета кінезіотейпування – простимулювати рецептори шкіри, щоб покращити нейро-м’язовий контроль. Тейпи надсилають у мозок сигнал про те, що на м’язі щось є, що його щось підтримує, що дає людині змогу рухатись вільніше. Саме тому не можна одночасно створювати для мозку багато центрів збудження, тобто накладати тейпи одночасно на багатьох ділянках (наприклад, коліна, гомілковостопні суглоби, плечі, лікті).

На фізичному рівні дія тейпів не така сильна. Саме тому тейпування – це, в першу чергу, допоміжна технологія, ефективна у поєднанні з іншими методами терапії, ЛФК, реабілітації.

Ще раз хочемо нагадати – Не займайтесь самолікуванням!

При будь-яких проблемах зі здоров’ям самолікування може не просто не допомогти, а й сильно нашкодити, після чого навіть фахівцю складно буде відшукати вихід з ситуації, що склалася.

Тейпування – не виняток.

Лікуватись кінезіотейпами вдома можна лише після особистої консультації з реабілітологом або ортопедом-травматологом, виявлення протипоказань, розробки індивідуальної програми лікування кінезіотейпуванням та отримання конкретних рекомендацій.

Інші матеріали